Віртуальний браузер переносить рендеринг на віддалений сервер, а локальний пристрій отримує лише зображення. Це головна відмінність від віртуальних машин, антидетект-браузерів і режиму інкогніто, які розв’язують інші завдання.
Віртуальний браузер, віртуальна машина, антидетект-браузер і режим інкогніто — чотири поняття, які в обговореннях міжнародних та SMM-операцій часто сприймають як одне й те саме. Насправді вони захищають від зовсім різних ризиків, а неправильний вибір означає спробу вирішити проблему невідповідним способом.
Режим інкогніто: керує локальними слідами
Режим інкогніто робить досить мало: після закриття вікна він не зберігає на локальному диску історію переглядів, файли cookie та дані форм.
Водночас він не змінює характеристик, які браузер показує сайтам. Canvas, список шрифтів, графічна інформація, часовий пояс і мова залишаються такими самими, як у звичайному вікні. Тому якщо той самий браузер входить у два акаунти в режимі інкогніто, сайт усе одно бачить два звернення з одного пристрою. Інкогніто захищає від інших людей за тим самим комп’ютером, а не від розпізнавання пристрою сайтом.
Віртуальна машина: ізолює весь комп’ютер
Віртуальна машина запускає повноцінну операційну систему на фізичному комп’ютері, із власним диском, системою та програмами. Рівень ізоляції приблизно такий самий широкий, як у окремого реального комп’ютера, тому можна запускати різні ОС, встановлювати несумісне програмне забезпечення або відокремлювати тестове середовище від повсякденного.
Ціна — значне навантаження на ресурси. Кожна віртуальна машина займає місце на диску й оперативну пам’ять, потребує окремих оновлень та обслуговування і повільніше запускається. Її сильна сторона — системна ізоляція, а не створення враження, що кілька акаунтів працюють із різних пристроїв. Якщо дві віртуальні машини використовують той самий браузер, їхні відбитки браузера все одно можуть бути однаковими.
Антидетект-браузер: контролює, як виглядає пристрій
Антидетект-браузер створює кілька середовищ усередині однієї системи. Кожне має власні cookie, кеш і локальне сховище. Також можна налаштовувати UA, часовий пояс, мову, Canvas/WebGL/Audio та WebRTC і призначати окремий мережевий вихід для кожного середовища.
Це розв’язує проблему ідентичності пристрою: кожен акаунт може виглядати для платформи так, ніби він працює з окремого реального пристрою, а не як повторний доступ з тієї самої машини. Саме цього рівня часто бракує в роботі з кількома акаунтами.
Віртуальний браузер: переносить рендеринг на віддалений сервер
Термін «віртуальний браузер» плутають найчастіше, оскільки деякі продукти використовують його дуже широко. З погляду архітектури це браузер, який реально працює на віддаленому сервері, з віддаленим рендерингом, коли локальний пристрій відповідає лише за передавання зображення: сервер кодує та надсилає екран, а дії миші й клавіатури передаються назад.
Така схема має кілька прямих переваг. На локальний комп’ютер не потрібно встановлювати браузерне середовище, оскільки конфігурація зберігається на сервері. Можна змінити комп’ютер або передати роботу іншій людині — після входу буде доступна та сама сесія. Дані акаунта не зберігаються локально, тому втрата пристрою чи перевстановлення системи не знищує середовище.
Недоліки так само очевидні й здебільшого пов’язані з тим, що середовище не локальне:
- Якість мережі безпосередньо визначає зручність роботи. За великої затримки перетягування, прокручування та введення можуть смикатися, а точні дії, наприклад зміна цін у панелі чи масове завантаження, стають помітно складнішими.
- Локальні файли потрібно передавати у віддалену сесію і назад. Зображення чи таблиці спочатку треба завантажити, а файли, скачані в сесії, потім окремо отримати на локальному пристрої. Це додатковий крок порівняно з локальним браузером.
- Віддалена сесія не може напряму використовувати ресурси локального середовища. Процеси, яким потрібні локальні програми, локальні сертифікати, принтери, сканери штрихкодів або подібні пристрої, потребують обхідного рішення чи іншого підходу.
Отже, віртуальний браузер добре підходить для процесів, які не залежать від конкретного локального комп’ютера й мають легко продовжуватися на іншому пристрої. Якщо робочий процес тісно прив’язаний до локальних ресурсів і програм, такий варіант може бути незручним.
Як вибрати правильний варіант
Простіше вибирати за проблемою, яку потрібно розв’язати, а не за назвою інструмента:
- Якщо ви не хочете залишати історію переглядів на локальному комп’ютері, використовуйте режим інкогніто, але не очікуйте, що він змінить спосіб розпізнавання пристрою сайтом.
- Якщо потрібна системна ізоляція, різні середовища або тестування, використовуйте віртуальну машину.
- Якщо кілька акаунтів мають виглядати як різні пристрої, потрібен контроль параметрів відбитка та незалежні мережеві виходи.
- Якщо потрібні сесії, що не залежать від локальної конфігурації та доступні з будь-якого пристрою, використовуйте віртуальний браузер із віддаленим рендерингом.
У роботі з кількома акаунтами результат зазвичай залежить від трьох речей одночасно: ізоляції на рівні відбитка, незалежних мережевих виходів і довготривалої стабільності середовища. У такому інструменті, як PurpleMark, практична перевірка полягає в тому, щоб зафіксувати кожне середовище й багаторазово його використовувати, а не змінювати всі параметри під час кожного запуску. Реальний користувач не працює сьогодні з одним пристроєм, а завтра без причини з зовсім іншим.
Просте правило
Чотири поняття відповідають чотирьом рівням: локальні сліди, ізоляція всієї машини, ідентичність пристрою та місце розташування сесії. Коли зрозуміло, від якого ризику потрібно захиститися, вибір відповідного інструмента стає значно простішим.
